stanislavskyi (stanislavskyi) wrote,
stanislavskyi
stanislavskyi

До Варязького моря-19

До Варязького моря-19

...На своєму новому командному пункті полковник Штриголь розмістився, як завжди, ґрунтовно, по-хазяйськи. В бліндажах встановлені столи, поруч обладнано вузол зв’язку, телефонні дроти протягнуті до командних пунктів батальйонів. Керувати бригадою полковник волів з комфортом. Однак потрібно і саперів радянських вдячним словом згадати: стінки траншеї оплетені хворостом, по дну прокладені містки – а раптом дощ?
Полковник діяв впевнено, проінструктував командирів першого і другого батальйонів, третій аеромобільний піхотний батальйон діяв окремо, його командир ще до висадки знав свою задачу: прикрити бригаду від удару з півночі, від Ленінграду, і діяв самостійно.
Ввечері начальник штабу бригади майор Залізюк добове зведення приніс, його командиру підписати потрібно і потім в штаб армії радіограму відправити належить. Поклав полковник листок на стіл. Зведення коротке зовсім, сторінка з командирської книжки. Весь день бригади в ньому розписаний. “Об одинадцятій годині дванадцять хвилин перший АПБ[i] прийняв бій...”
Росіяни не загаялися виявити десант, вже об одинадцятій годині кинули проти десантників мотострілецький полк НКВС, який дислокувався на схід від Луги в районі Городні. Ці витязі в зелених кашкетах чистили тили Діючої армії від дезертирів та повстанців, що по селам довколишнім комуністів разом з прихвоснями комуністичними та чекістами на берізках вішати або в колодязях і ріках-озерах топили.
Росіянам було відомо, що батальйон українських десантників зайняв один з вузлів фортифікованого району. Для того, аби знищити десант, вирішили в радянському штабі, мотострілецького полку НКВС вистачить цілком. Чотири батальйони чекістів посадили на автомобілі і повезли на захід...
Полк мав автотранспортну роту і кожен батальйон – автотранспортний взвод. Тому і називався мотострілецьким. Мотострілецький полк НКВС відзначала висока мобільність і потужне озброєння: танки Т-34 і гаубиці М-30. Вони відмінно вміли робити облави на повстанців, проводити масові розстріли заручників, давити селянські бунти і пороти шомполами вагітних селянок. Тим не менш, значного спротиву місцевого населення командування чекістського полку не очікувало. Сподівалися в Кремлі, що після війни Громадянської втихомирили-таки люд, а воно он, як вийшло...
Повітряна розвідка вчасно виявила підхід противника, штурмові гелікоптери розгромили танкову роту, а артилерія розметала на тріски колону. Отримав десант передишку коротку перед головний боєм.
І бій той не забарився.
Досить скоро звістка про десант дійшла до штабу 3-о Прибалтійського фронту. Дізналися і про розгром штабу 6-ї армії, і про втрачене керування бойовими діями стрілецьких дивізій та танкових бригад. Однак ненадовго: знайшовся вольовий командир, взяв керування діями з’єднань в свої руки, підкорив волі своїй командирів дивізій та бригад, проти десанту стрілецькі полки і танкові батальйони кинув.
Кинути кинув, але панування в повітрі було за українською авіацією. Винищувачі закрили небо для російської авіації, тому можна десантникам не боятися удару з повітря. Пікіруючі бомбардувальники і штурмовики над дорогами висять, громлять на марші колони радянської піхоти і танки росіян; над залізницями, шосейними дорогами і путівцями баражують винищувачі-бомбардувальники, нищать автоколони і окремі легковики та вантажівки, навіть за окремими підводами і кінними візками ганяються. Тому на значній віддалі авіація і артилерія десанту б’є ворога, до рукопашної сутички справу не доводячи.
А коли сонце свій зеніт пройшло і бій в самому розпалі був, доповів командир одного з розвідувальних дозорів, які шляхи-дороги в тилу бригади контролювали: вийшов на розвідників радянський стрілецький полк з оркестром та розгорнутим знаменом і в повному складі в полон здався. Командир полку радянський майор Кононов просить командира десантників хвилину йому приділити.
Майора негайно до командира бригади доправили. Майор Іван Микитович Кононов, до того начальник оперативного відділу 2-го кавалерійського корпуса, в командування 436 стрілецьким полком 155 стрілецької дивізії вступив з січня сорок третього року і формував полк заново після того, як 155 стрілецька дивізія понесла важкі втрати на Харківщині в вересневих боях сорок другого року.
Полк і дивізія залишалися в тилу, займаючись бойовою підготовкою. Майор Кононов, за вересневі бої нагороджений орденом Червоного Прапора, на той час прийняв рішення перейти на бік українських військ з метою боротьби проти комуністів. І полк свій формував з тих, хто поділяв його погляди.
Двадцять п’ятого червня сорок четвертого року полк підняли по бойовій тривозі і кинули проти українського десанту...
Полковник Штриголь не став довго роздумувати: ось тобі, майоре, два батальйонних вузли опору, займай їх своїми батальйонами і воюй з комуністами! А ми тобі допоможемо, чим Бог пошле...
На той час відзначився і командир третього ПДБ: його бійці знайшли на дальній колії двадцятитонну цистерну зі спиртом і п’ять тонн побутового гасу в одному зі міських складів. Змішали – і вийшло чудове пальне. Заправили цією сумішшю два десятки тягачів – і за годину на вогневих позиціях стояли два дивізіони гаубиць, по дванадцять М-30 у кожному, і всі двадцять польових гармат БС-3. Половину захоплених гаубиць десантники передали полку Кононова, разом з двома батареями польових гармат...
Коротко, без емоцій виклав начальник штабу все, що за день цей трапилося. Виконала бригада задачу, на неї покладену: штаб армії радянської разом з вузлом зв’язку знищений, база артилерійська захоплена і вся артилерія ворожа нам на службу поставлена. І навіть більше того: відразу стрілецький полк РСЧА на наш бік перейшов і разом з нами за звільнення своєї землі проти комуністів кремлівських воює.
Перейшов полковник до наступного пункту і спохмурнів.
Бо пункт наступний про втрати.
Тут потрібно згадати добрим словом саперів радянських, які укріплений район зводили. На совість все зведено, гріх скаржитися. Укриття добрі споруджені, надійні: перекриття бліндажів тримає гаубичний 122-міліметровий снаряд. За день бою бригада втратила всього дванадцять бійців вбитими і померлими від ран. А важкопоранених відразу в шпиталь фронтовий гелікоптерами переправляли...
...Ще з Великої війни у військовій медицині є поняття “золотої години”: якщо на протязі першої години після поранення бійцю буде надана повноцінна медична допомога, це врятує життя в дев’яти випадках з десяти, затримка більш, ніж на годину, приведе до того, що з десяти поранених виживе тільки один.
В українській армії до війни з Радянським Союзом готувалися і готувалися належним чином. І до збереження життя своїх солдатів ставилися серйозно, про “золоту годину” знали.
Проблема “золотої години” на війні може бути вирішена тільки радикальною зміною всієї структури надання медичної допомоги пораненим. Тут важливим є все: індивідуальні аптечки (від пакетів перев’язочних, які під час Світової війни використовували, в українській армії відмовилися рішуче і безповоротно), перев’язочні засоби, медичне спорядження, час і способи евакуації поранених.
Як правило, на полі бою пораненим надають допомогу санітари, а потім багато часу витрачається на евакуацію пораненого в тил. Під час транспортування поранені вмирають або потрапляють в шпиталь у стані, коли медицина вже безсила. Це стається тому, що при більшості бойових поранень дуже швидко – за п’ять-десять хвилин – розвивається серйозне і смертельне ускладнення – шок. Він приводить до розладнання дихання і серцевої діяльності. Ще одна небезпека – втрата крові: поранений боєць може стекти кров’ю за десять-п’ятнадцять хвилин.
Ще до війни в Україні ці проблеми були вирішені різними шляхами. Основним було рішення включити в бойові підрозділи військових лікарів для надання медичної допомоги прямо на полі бою. Військовий лікар може зробити багато чого. В сьогоднішньому бою ворожий снайпер влучив прямо в шию командиру однієї з рот. Всі дихальні шляхи були понівечені, однак людина ще жила. Секунди вирішували все. Лікар батальйону швидко вставив в горло тубус і відкачав кров з легень. За годину поранений був вже на столі хірурга в армійському шпиталі – евакуювали гелікоптером. Людину було врятовано.
Важливим також є час евакуації пораненого. Для цього ще з часу Синайського конфлікту почали використовувати гелікоптери Сікорського. Та війна стала своєрідним випробувальним полігоном не тільки для військової техніки, але й для новітніх способів порятунку життя пораненого бійця. Гвинтокрилі машини евакуюють поранених прямо з поля бою до стаціонарних шпиталів глибоко в тилу.
Перев’язочні пакети були замінені на індивідуальні аптечки, де є спеціальний джгут для зупинки кровотечі, коли боєць поранений в ногу чи руку, спеціально розроблені одноразові протишокові шприци з морфієм та багато інших новинок...
Грюкнуло щось на вході в бліндаж і на порозі черговий офіцер з’явився:
- Товаришу полковник, з півдня танки підходять! – Повідомив старший лейтенант. – Наші танки!
Разом з черговим офіцером в бліндаж ввірвався гул танкових дизелів...



[i] АПБ – аеромобільний піхотний батальйон.
Tags: Альтернативна історія України, Альтернативна історія Української Держав, визвольна війна українців проти Московії, війна Радянської Росії проти Української, війна СРСР проти України
  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for friends only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments